Бабушкіна Є.А. Антикризове управління Ознаки та особливості антикризового управління

Дане видання допоможе систематизувати отримані раніше знання, а також підготуватися до іспитів або заліків та успішно їх скласти. Посібник призначений для студентів вищих та середніх навчальних закладів.

11 ОЗНАКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

Антикризове управління засноване на соціально-економічній системі, якій властива наявність об'єкта та предмета управління. Під предметом розуміється вчинення людиною певної діяльності з вирішення сформованих проблем, що відбувається у процесі управління.

Чинники можуть бути як реальні, так і передбачувані. Кожне управління певному етапі своєї діяльності перебуває у кризовому чи антикризовому становищі.

Сенс антикризового управління виявляється у наступному:

1) будь-яку кризу можна передбачати, очікувати чи викликати;

2) кризу можна прискорити, відсунути чи запобігти;

3) до кризового стану можна підготуватися;

4) будь-яку кризу можна пом'якшити;

5) для управління кризою використовують раніше підготовлені підходи та заходи;

6) кризова ситуація може вийти з-під контролю.

Кризи різні за своїм походженням, тому заходи щодо їх запобігання теж різні. Усі системи щодо запобігання цього явища відображені у процесах та механізмах управління. Однак не всі розроблені кошти мають очікуваний ефект у кризовій ситуації.

Системі антикризового управління притаманні такі властивості:

1) гнучкість та адаптивність. Ця система найчастіше застосовується при матричній системі управління;

2) здатність прийняття неформального управління, наявність терпіння та впевненості керівника;

3) диверсифікація управління. У разі відбувається пошук нових типологічних ознак, необхідні складної ситуації;

4) зниження централізму з метою забезпечення миттєвого реагування на кризові явища;

5) посилення інтеграційних процесів, що дозволяє більш повно та точно використовувати потенціал компетенції.

Антикризовому управлінню притаманні такі технології:

1) мобільність та динамічність для ефективного використання ресурсів та реалізації нових інноваційних програм;

2) розробка та реалізація управлінських рішень;

3) вибір альтернативного варіанта в оцінці становища;

4) застосування антикризового критерію при розробці та реалізації управлінського рішення.

Пріоритети в антикризовому управлінні належать:

1) мотивації, спрямованої на антикризові заходи щодо збереження ресурсів, запобігання помилок, проведення глибокого аналізу в ситуації, що склалася;

2) наявності оптимізму та впевненості при скоєнні діяльності;

3) пошуку найкращих варіантів вирішення проблеми;

4) застосування інноваційних процесів. Все перераховане є і відображено

у системі управління. Кожне антикризове управління має містити у собі професійну довіру, грамотність, цілеспрямованість, самоорганізацію та відповідальність.

Ознаки та особливості

Суть антикризового менеджменту визначають такі характеристики:

· Кризи можна передбачати, очікувати і викликати;

· Кризи певною мірою можна прискорювати, випереджати, відсувати;

· До криз можна і необхідно готуватися;

· Кризи можна пом'якшувати;

· Управління в умовах кризи вимагає інших методів, досвіду та мистецтва, спеціальних знань;

· Кризами можна управляти;

· Управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси та мінімізувати їх наслідки.

Особливості процесів та технологій антикризового менеджменту:

· Мобільність та динамічність у використанні ресурсів, проведенні змін, реалізації інноваційних програм;

· Використання програмно-цільових методів розробки та реалізації управлінських рішень;

· Прискорення процесу реалізації антикризових заходів;

· Підвищення ефективності оцінки управлінських рішень та оптимізації управлінських рішень.

Стиль антикризового управління повинен характеризуватись: професійною довірою, цілеспрямованістю, антибюрократичністю, дослідницьким підходом, самоорганізацією та прийняттям відповідальності.

1. Функції антикризового управління - це види діяльності, які реалізують предмет антикризового управління та визначають його результат. Вони відповідають на просте запитання: «Що треба робити, щоб успішно керувати на всіх стадіях кризи?».

Можна виділити 6 функцій:

Шпередкризове керування;

Шуправління в умовах кризи,

Шуправління процесами виходу з кризи,

Шстабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості),

Шмінімізація втрат,

Швтрачених можливостей, своєчасне прийняття рішень.

2. Найважливішою рисою антикризового менеджменту є інтеграція неформального та формального управління. У різноманітних видах такого поєднання є зона раціональної організації антикризового управління. Вона може звужуватися чи розширюватися. Її звуження відбиває підвищення небезпеки кризи чи небезпеки найгострішого її прояви.

3. Для антикризового управління особливе значення має перспективність, можливість вибрати та побудувати раціональну стратегію розвитку.

Найбільш важливими стратегіями антикризового управління є:

Шпопередження кризи, підготовка до її появи;

Шочікування зрілості кризи щодо її подолання;

Шпротидія кризовим явищам, уповільнення його;

Шстабілізації ситуацій у вигляді використання резервів, додаткових ресурсів;

Шрозрахований ризик;

Шпослідовний висновок із кризи;

Шпередбачення та створення умов усунення наслідків кризи.

Вибір стратегії визначається характером та глибиною кризи.

Загальна схема механізму антикризового управління

Технологічну схему антикризового управління можна подати у вигляді 8 блоків.

Блок 2. Передбачається перевірка доцільності та своєчасності проведення заходів щодо антикризового управління. Якщо є обґрунтування доцільності та своєчасності "включення" антикризового управління, відбувається перехід до блоку 3.

Блок 3. Створення антикризових управлінських рішень.

Блок 4. Створюється система реалізації заходів щодо вирішення гострих протиріч у створенні.

Блок 5. Організація виконання управлінських рішень. Це конкретні організаційно-практичні заходи, реалізація яких у чітко визначеній послідовності дозволить досягти мети, поставленої в антикризовому управлінні.

Блок 6. Оцінка та аналіз якості виконання управлінських рішень за показниками діяльності організації.

Блок 7. Перевіряється доцільність проведення подальших робіт щодо виведення організації з кризової ситуації, визначення стадії антикризової програми.

Блок 8. Розробка заходів щодо прогнозування майбутніх кризових ситуацій.

1. Серйозним попередженням майбутнього неблагополуччя підприємства то, можливо негативна реакція партнерів з бізнесу, кредиторів, банків, постачальників, споживачів різні заходи, проведені організацією.

2. Подальшу кризову ситуацію характеризують також зміни фінансових показників, фінансова звітність та результати аудиторських перевірок.

Предметом ретельного спостереження є:

1) затримки із наданням бухгалтерських документів;

2) збільшення чи зменшення матеріальних запасів (нездатності підприємства здійснити поставки);

3) зміни в активній та пасивній частинах бухгалтерського балансу;

4) зменшення доходів підприємства та падіння його прибутковості, знецінення його акцій, встановлення надмірно низьких або високих цін на продукцію тощо;

5) збільшення заборгованості підприємства постачальникам та кредиторам.

У широкому значенні предметом управління завжди виступає діяльність людини. Антикризове управління має предмет впливу – проблеми і передбачувані і реальні чинники кризи, т. е. всі прояви непомірного сукупного загострення протиріч, викликають небезпека крайнього прояви цього загострення, настання кризи. Будь-яке управління має містити риси антикризового та задіяти антикризовий механізм управління у міру вступу в смугу кризового розвитку організації. Ігнорування цього становища має значні негативні последствия.

Сутність антикризового менеджменту визначають такі характеристики: кризи можна передбачати, очікувати та викликати; кризи певною мірою можна прискорювати, випереджати, відсувати; до криз можна і дуже важливо готуватися; кризи можна пом'якшувати; управління в умовах кризи вимагає інших методів, досвіду та мистецтва, спеціальних знань; кризами можна керувати; управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси та мінімізувати їх наслідки.

З огляду на залежність від різновиду кризи відрізнятиметься і механізм управління ним.

Але система антикризового управління повинна містити наступні характеристики: гнучкість і адаптивність, властиві матричним системам управління; схильність до посилення неформального управління; диверсифікація управління; децентралізація управління; підвищення інтеграції.

Особливості процесів та технологій антикризового менеджменту можна виразити в наступному: мобільність та динамічність у використанні ресурсів, проведенні змін, реалізації інноваційних програм; використання програмно-цільових методів розробки та реалізації управлінських рішень; прискорення процесу реалізації антикризових заходів; підвищення ефективності оцінки управлінських рішень та оптимізації управлінських рішень.

Пріоритетними засобами антикризового управління повинні бути: мотивування, орієнтоване на антикризові заходи; підтримання оптимізму та впевненості у персоналу, запобігання конфліктам; інтеграції за цінностями професіоналізму; розвиток ініціативи у вирішенні проблем розвитку; корпоративність, взаємоприйнятність, підтримка інновацій.

Стиль антикризового управління повинен характеризуватись: професійною довірою, цілеспрямованістю, антибюрократичністю, дослідницьким підходом, самоорганізацією, прийняттям відповідальності.

Не слід забувати, що важливим елементом системи антикризового управління будуть його функції.

1. Функції антикризового управління – це види діяльності, які реалізують предмет антикризового управління та визначають його результат. Варто зауважити, що вони відповідають на просте питання: що треба робити, щоб керувати успішно на всіх стадіях кризи. Можна виділити шість функцій: передкризове керування; управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи, стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат і втрачених можливостей, тимчасове прийняття рішень.

2. Не слід забувати, що найважливішою рисою антикризового менеджменту буде інтеграція неформального та формального управління.

Існують різні стратегії антикризового управління. Найбільшою мірою важливими будуть такі: запобігання кризі, підготовка до її появи; очікування зрілості кризи щодо її подолання; протидія кризовим явищам, уповільнення його; стабілізація ситуацій у вигляді використання резервів, додаткових ресурсів; розрахований ризик; послідовний висновок із кризи; передбачення та створення умов усунення наслідків кризи.

У широкому значенні предметом управління завжди виступає діяльність людини. Антикризове управління має предмет впливу – проблеми та передбачувані та реальні фактори кризи, тобто всі прояви непомірного сукупного загострення протиріч, що викликають небезпеку крайнього прояву цього загострення, настання кризи. Будь-яке управління має містити риси антикризового та задіяти антикризовий механізм управління у міру вступу в смугу кризового розвитку організації. Ігнорування цього становища має значні негативні последствия.

Сутність антикризового менеджменту визначають такі характеристики: кризи можна передбачати, очікувати та викликати; кризи певною мірою можна прискорювати, випереджати, відсувати; до криз можна і потрібно готуватися; кризи можна пом'якшувати; управління в умовах кризи вимагає інших методів, досвіду та мистецтва, спеціальних знань; кризами можна керувати; управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси та мінімізувати їх наслідки.

Залежно від різновиду кризи відрізнятиметься і механізм управління ним.

Але система антикризового управління повинна відповідати наступним характеристикам: гнучкість та адаптивність, властиві матричним системам управління; схильність до посилення неформального управління; диверсифікація управління; децентралізація управління; підвищення інтеграції.

Важливим елементом системи антикризового управління його функції.
1. Функції антикризового управління – це види діяльності, які реалізують предмет антикризового управління та визначають його результат. Вони відповідають на просте запитання: що треба робити, щоб успішно керувати на всіх стадіях кризи. Можна виділити шість функцій: передкризове керування; управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи, стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат та втрачених можливостей, своєчасне прийняття рішень.
2. Найважливішою рисою антикризового менеджменту є інтеграція неформального та формального управління.
3. Для антикризового управління особливе значення має перспективність, можливість вибрати та побудувати раціональну стратегію розвитку.

Існують різні стратегії антикризового управління. Найбільш важливими є такі: попередження кризи, підготовка до її появи; очікування зрілості кризи щодо її подолання; протидія кризовим явищам, уповільнення його; стабілізація ситуацій у вигляді використання резервів, додаткових ресурсів; розрахований ризик; послідовний висновок із кризи; передбачення та створення умов усунення наслідків кризи.

Термін «антикризове управління» виник порівняно недавно з початком реформування економіки Росії та з поступовим входженням країни у стан кризи. Очевидно, що для виходу економіки із кризи необхідний новий типуправління, що кардинально відрізняється від менеджменту, що здійснюється в стабільних умовах.

Загострення кризи у Росії викликало потребу у директивному антикризовому управлінні. Цей особливий тип управління отримав назву антикризового.

При цьому виникає питання про необхідність антикризового управління як практичної діяльності, науки та навчальної дисципліни після виходу країни з кризи, адже, безумовно, економічна криза, якою глибокою вона не була, колись минеться.

Але історія економічного розвитку багатьох країн та особливості розвитку відтворювальних процесів у соціально-економічних системах, розглянуті в попередній лекції свідчать, що кризи та циклічність є невід'ємними характеристиками будь-якого процесу розвитку.

Невідворотність і неминучість періодів спаду і підйому у розвитку різних систем існує за будь-якого, навіть найуспішнішому управлінні. І не тільки економіка, а й усі системи розвиваються циклічно, не лише в ході розширеного відтворення виникають кризові ситуації. Тому процес управління соціально-економічною системою має бути завжди антикризовим.

Антикризове управління– це такий вид управління, при якому розвинені механізми передбачення та моніторингу кризи, аналізу її природи, ймовірності, ознак, застосування методів зниження негативних наслідків кризи та використання її результатів для майбутнього стійкішого розвитку.

Можливість антикризового менеджменту пов'язана з мистецтвом виходу з критичних ситуацій, діяльністю людини, яка може шукати та обирати оптимальні шляхи виходу з кризових ситуацій, мобілізуватися на вихід із найважчих та найнебезпечніших ситуацій, використовувати минулий тисячолітній досвід подолання криз, пристосовуватися до проблемних ситуацій. Також можливість антикризового управління визначається знанням циклічного характеру розвитку соціально-економічних систем, що дозволяє передбачати кризові ситуації, готуватись до них. Необхідність антикризового управління визначається цілями розвитку.

Усі проблеми антикризового управління можна розподілити за чотирма групами. Перша група включає проблеми розпізнавання передкризових ситуацій.

Друга група проблем антикризового управління пов'язані з методологічними проблемами життєдіяльності організації. Ця група включає комплекс проблем фінансово-економічного характеру. Проблематику антикризового управління можна також у диференціації технології управління (третя група проблем). Вона включає у найзагальнішому розгляді проблеми моніторингу криз та розробку прогнозів розвитку соціально-економічних систем, проблеми розробки управлінських рішень. Четверта група проблем включає конфліктологію та селекцію персоналу, яка завжди супроводжує кризові ситуації.

2. Ознаки та особливості антикризового управління

Сутність антикризового менеджменту визначають такі характеристики: кризи можна передбачати, очікувати та викликати; кризи певною мірою можна прискорювати, випереджати, відсувати; до криз можна і потрібно готуватися; кризи можна пом'якшувати; управління в умовах кризи вимагає інших методів, досвіду та мистецтва, спеціальних знань; кризами можна керувати; управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси та мінімізувати їх наслідки.

Залежно від різновиду кризи відрізнятиметься і механізм управління ним.

Важливим елементом системи антикризового управління його функції.

1. Функції антикризового управління – це види діяльності, які реалізують предмет антикризового управління та визначають його результат. Вони відповідають на просте запитання: що треба робити, щоб успішно керувати на всіх стадіях кризи. Можна виділити шість функцій: передкризове керування; управління в умовах кризи, управління процесами виходу з кризи, стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості), мінімізація втрат та втрачених можливостей, своєчасне прийняття рішень.

2. Найважливішою рисою антикризового менеджменту є інтеграція неформального та формального управління.

3. Ефективність антикризового управління

Важливим показником антикризового управління його ефективність.

Вона характеризується співвідношенням ефекту, тобто ступеня досягнення цілей пом'якшення, локалізації або позитивного використання кризи та витрачених ресурсів.

На ефективність антикризового управління впливають такі чинники.

1. Професіоналізм антикризового управління та спеціальна підготовка. Професіоналізм формується під час спеціального навчання, цілеспрямованого акумулювання досвіду та розвитку мистецтва антикризового управління.

Сьогодні в країні створено систему навчання антикризових керуючих, які здатні виводити підприємство з кризи з найменшими втратами. Антикризове управління має стати необхідним елементомбудь-якого управління: стратегічного, креативного, виробничого, екологічного, фінансового та ін.

2. Мистецтво управління, дане природою та набуте у процесі спеціальної підготовки, слід виділити особливо у переліку факторів ефективності антикризового управління. Тому для антикризового управління дуже важливий психологічний аналізу відборі фахівців, які здатні чуйно реагувати на наближення кризи та керувати в екстремальних ситуаціях.

3. Методологія розробки ризикованих рішень. Така методологія має бути створена та освоєна, тому що вона значною мірою визначає такі якості управлінських рішень, як своєчасність, повнота відображення проблеми, конкретність, організаційна значущість.

4. Науковий аналізобстановки, прогнозування тенденцій. Бачення майбутнього і не суб'єктивне, а засноване на точному, науково обґрунтованому аналізі дозволяє постійно здійснювати моніторинг кризи, що наближається.

5. Важливим фактором ефективності антикризового управління є також корпоративність, тобто розуміння та прийняття всіма працівниками цілей організації, готовність самовіддано працювати для їх досягнення, це особливий вид інтеграції всіх співробітників, розвиток внутрішнього патріотизму та ентузіазму.

6. Лідерство також входить до сукупності факторів ефективного антикризового управління. Лідерство визначається не тільки особистістю менеджера, а й стилем роботи, що склався, структурою персоналу управління, авторитетом влади, впевненістю, зміцненим довірою до менеджера.

7. Оперативність та гнучкість управління полягають у зміні управління відповідно до ситуацій, адаптації управління до умов кризи.

8. Стратегія та якість антикризових програм. У багатьох ситуаціях можлива потреба у зміні стратегії управління та у розробці спеціальних програм антикризового розвитку.

9. Окремим пунктом слід виділити людський чинник. Тут мається на увазі обов'язкове наявність антикризової команди - найближчих помічників антикризового менеджера, які можуть користуватися його особливою довірою.

10. Система моніторингу кризових ситуацій є украй важливим фактором ефективності антикризового управління. Це організовані дії з безперервного постійного визначення ймовірності та реальності настання кризи для її своєчасного виявлення та розпізнавання.

4. Поняття технології антикризового управління

Будь-яке управління – це процес, що передбачає послідовну зміну стадій, операцій, методів, прийомів здійснення на керований об'єкт.

Управління має закономірний зміст, який включає: оцінку ситуації, цілепокладання, прийняття та реалізацію управлінського рішення, знаходження головної проблеми.

Процес управління свідомо вибудовується за критеріями раціональності, використання ресурсів, максимальної ефективності, економії часу. Все вищезгадане носить назву технології управління, що зводиться до вибору та впровадження деякої послідовності, комбінації операцій при розробці управлінського рішення.

Антикризове керування містить деякі технологічні схеми керування. Але специфіка відбивається у його технології.

Значний вплив мають чинники дефіциту часу, конфліктності інтересів, зниження керованості, складного переплетення проблем, високого ступеня невизначеності та ризику, зниження конкурентоспроможності, тиску зовнішнього середовища, порушення балансу влади.

Технологія антикризового управління – це комплекс дій, що послідовно здійснюються з профілактики, попередження, подолання кризи. Технологія антикризового управління – це технологія активної управлінської діяльності з усією сукупністю її функцій, методів, ролей тощо.

5. Загальна схема механізму управління кризової ситуації

Технологічну схему антикризового управління можна подати у вигляді восьми блоків.

Блок 1. Створення спеціалізованої робочої групи. Вона може складатися з персоналу організації та з працівників, запрошених з боку лише на час можливої чи реальної кризової ситуації. Фахівці повинні знати прогнозування, конфліктологію, теорію криз, дослідження систем управління, макроекономіку, мікроекономіку, розробку управлінських рішень тощо. ефективного управлінняв умовах ризику та невизначеності, мати спеціальні знання з антикризового менеджменту, розуміти специфіку кризового підприємства, специфіку управління фінансами, технологіями, персоналом, інформаційними потоками та ін. Група може бути виділена в окремий підрозділ в організаційній структурі підприємства.

Блок 2. Передбачається перевірка доцільності та своєчасності проведення заходів щодо антикризового управління. При недоцільності відбувається повернення до вихідної ситуації – пошуку нових цілей, планування щодо них спеціальних заходів. Якщо є обґрунтування доцільності та своєчасності "включення" антикризового управління, відбувається перехід до блоку 3.

Блок 3. На цьому етапі створюються антикризові управлінські рішення.

Найважливішим етапом є отримання необхідної інформації про ситуацію в організації, структурно-морфологічний аналіз ситуації, визначення необхідних ресурсів, визначення шляхів виведення організації із кризової ситуації, перевірка можливості досягнення поставленої мети.

Блок 4. На четвертому етапі створюється система реалізації заходів щодо вирішення гострих протиріч в організації.

При цьому групою фахівців, які підготували ці рішення, визначаються їхні конкретні виконавці. Виконавець повинен мати у своєму розпорядженні необхідні та достатні ресурси для виконання антикризового управлінського рішення, а також мати знання та навички з управління кризовими ситуаціями.

Блок 5. На цьому етапі антикризового управління здійснюється організація виконання управлінських рішень. Це конкретні організаційно-практичні заходи, реалізація яких у чітко визначеній послідовності дозволить досягти мети, поставленої в антикризовому управлінні.

Блок 6. На наступному етапі необхідні оцінка та аналіз якості виконання управлінських рішень за показниками діяльності організації. Якщо якість виконання управлінського рішення задовольняє критеріям ефективності, тобто у діяльності організації встановлено позитивну динаміку розвитку, починається наступний етап антикризового управління.

Блок 7. Тепер перевіряється доцільність проведення подальших робіт щодо виведення організації з кризової ситуації, визначення стадії антикризової програми.

Блок 8. На заключному для даної технологічної схеми етапі антикризового управління розробляються заходи щодо прогнозування майбутніх кризових ситуацій. Прогнозування дозволяє, якщо не уникнути кризової ситуації, то підготуватися до неї та мінімізувати її наслідки.

Важливою є система контролю та раннього виявлення ознак майбутньої кризової ситуації. Вкажемо тут лише основні її моменти.

Значними є різні перетворення підприємства (структурні, організаційні, відкриття чи закриття підрозділів, філій, дочірніх фірм, їх злиття), часте і необгрунтовану зміну постачальників, освоєння нових сегментів, ризики закупівлі предметів праці та інші зміни у його стратегії.

Інший характеристикою, значимої для інвесторів, стали зміни у системі менеджменту та організаційної культурі підприємства.

Предметом ретельного спостереження є:

1) затримки з поданням бухгалтерських документів (можуть відображати навмисні дії чи низьку кваліфікацію працівників фінансових підрозділів);

2) збільшення або зменшення матеріальних запасів (може свідчити про свідомі дії або про нездатність компанії здійснити постачання);

3) зміни в активній та пасивній частинах бухгалтерського балансу;

4) зменшення доходів підприємства та падіння його прибутковості, знецінення його акцій, встановлення надмірно низьких або високих цін на продукцію тощо. .;

5) збільшення заборгованості підприємства постачальникам та кредиторам.

6. Технологія розробки управлінських рішень в антикризовому управлінні

Найбільш відповідальний етап при виведенні організації із кризової ситуації – розробка управлінських рішень. Якість управлінських рішень залежить від багатьох факторів, найбільш значущими з яких можна назвати такі.

1) стандартні проблеми. Такі проблеми не допускають жодних відхилень убік, і зрештою у їх вирішенні головну роль мають відігравати вміння та навички;

2) типові проблеми. Дозволяються на основі існуючих правил і алгоритмів, причому в ході рішення слід з безлічі способів вибрати оптимальний набір правил і схем, який дозволяє досягти успіху;

3) евристичні проблеми. У ході їх вирішення потрібно або знайти десь, наприклад, у літературі, або сформулювати самим правила їх вирішення з подальшим їх використанням.

2. Умови використання:

1) квазістабільні, або сприятливі умови, коли перед фахівцем не виникає жодних непередбачених ситуацій, він перебуває у звичайній, спокійній обстановці;

2) екстремальні, тобто такі умови, коли від фахівця потрібно показати всі свої якості і за ними судитимуть про його професійну придатність від цього певною мірою залежить його подальша доля;

3) кризові умови, коли виникають непередбачені ситуації, що ведуть або можуть повести до зриву звичайних показників діяльності, а в окремих випадках призводять до аварій, катастроф та аналогічних явищ.

3. Достатність вихідної інформації:

1) недостатній обсяг вихідної інформації. Для вирішення поставленого завдання необхідно знайти вихідну інформацію, щоб досягти поставленої мети;

2) достатній обсяг вихідної інформації. Для вирішення поставленого завдання цілком достатньо інформації, яка є у розпорядженні спеціаліста;

3) надлишковий обсяг вихідної інформації. Для вирішення поставленого завдання не потрібний такий великий обсяг інформації.

4. Достовірність вихідної інформації:

1) явно недостовірна, яка не відповідає умовам завдання, виявити недостовірність якої не становить труднощів;

2) псевдодовідна, що відповідає умовам завдання, проте містить такі відомості, які не дозволяють знайти правильне рішення вихідного завдання;

3) повністю достовірна, що відповідає умовам завдання та дозволяє отримувати правильне рішення вихідного завдання.

5. Масштаб проблеми:

1) глобальні проблеми – від вирішення залежить життєдіяльність цілих регіонів, а окремих випадках і всієї планети загалом;

2) локальні проблеми – від вирішення залежить існування малої групи індивідів чи окремої людини;

3) мікролокальні проблеми – від вирішення залежить конкретний вчинок окремої людини.

6. Технічне оснащення:

1) відсутня. Немає необхідних технічних засобів для постановки якісного процесу навчання;

2) є у недостатньому обсязі. Технічних засобів бракує стійкого, якісного процесу навчання;

3) є в достатку. Технічні засоби присутні у повному обсязі та функціонують відповідно до вимог навчального процесу.

Загальна послідовність створення управлінських рішень включає 11 блоків.

Блок 1. Підготовка управлінських рішень, розробка системи заходів щодо виведення організації із кризової ситуації.

Блок 2. Збір початкових даних про стан справ у компанії.

Блок 3. Підготовка управлінських рішень щодо виведення організації із кризової ситуації, проводиться структурноморфологічний аналіз.

Блок 4. Визначення доцільності та шляхів виведення організації із кризової ситуації. Доцільно чи недоцільно і як можливо виводити організацію із кризової ситуації залежить від того, наскільки сильно криза вплинула на діяльність.

Блок 5. При з'ясуванні того, що момент початку діяльності з виведення організацій з кризової ситуації пройшов, можливий лише контроль за процесами, що в ній протікають без втручання в них, а також отримання державної підтримки.

Блок 6. У разі, якщо кризова ситуація справила сильний негативний вплив на діяльність організації та подальше її існування неможливе, будують модель деструктуризації, припинення її діяльності та оголошення банкрутом.

Блок 7. У разі, якщо кризова ситуація мала слабкий негативний вплив на господарську діяльністьпідприємства, що будують модель реорганізації (зміна статусу). Тут передбачається зміна організаційної структури, скорочення тих виробництв, які збиткові або витрати на які непорівнянні з прибутком.

Блок 8. Встановлення цілей реорганізації групою фахівців, які займаються антикризовим управлінням, визначення ресурсів, необхідні досягнення цих цілей.

Блок 9. Розробка заходів із реалізації поставлених цілей, що включає у собі складання програми дій фахівців, реалізують антикризові управлінські рішення, що враховує чинники кризової ситуації.

Блок 10. Здійснюється перевірка можливостей досягнення поставленої мети.

Блок 11. На основі отриманих даних розробляються управлінські рішення щодо виведення організації (підприємства) із кризової ситуації (антикризові управлінські рішення). Щоб визначити стратегію майбутньої діяльності підприємства необхідно провести структурно-морфологічний аналіз (СМА) кризової ситуації.

Аналіз конкурентного успіху є підставою для коригування ринкової стратегії підприємства, обґрунтування конкретних кроків з здобуття перемоги у конкурентній боротьбі.

Ринкові позиції підприємства характеризують частка над ринком, відносна вартість, якість товару, відносні витрати проти лідерами ринку.

Успіх підприємства над ринком визначається рентабельністю інвестицій, оборотом коштів та інших.

7. Параметри контролю кризових ситуацій у механізмах антикризового управління

Найважливішим моментому правильно організованої діяльності з виведення підприємства із кризової ситуації є збір вихідної інформації про ситуацію в ньому та первинний аналіз діяльності.

Такий збір та аналіз можуть вестись з різними цілями за різними методиками, що пояснюється специфікою конкретної ситуації.

Такими напрямами діяльності антикризової команди щодо реалізації антикризових заходів може бути аналіз: потенціалу її кадрового складу; адаптації організаційних структур до умов, що змінюються; її фінансового становища; інформаційної культури працівників; зміни науково-технічного потенціалу організації та галузі; впливу правової бази на організацію; змін у стані довкіллята їх вплив на діяльність організації; вирішення проблем безпеки.

З усього різноманіття напрямів роботи групи фахівців щодо виведення організації із кризової ситуації передусім необхідно виділити аналіз фінансово-господарської діяльності організації.

До основних напрямів аналізу фінансового становища організації відносять: аналіз динаміки складу та структури майна організації; аналіз стану запасів та витрат; оцінку руху джерел фінансування; аналіз фінансових коефіцієнтів Фінансові результати діяльності підприємства у ринкових умовах оцінюються також системою індикаторів, найважливіше місце серед яких займає прибуток.

Інформація про розміри та форму високоліквідних активів організації, як правило, зосереджена у таких джерелах: балансі, головній книзі, договорах.

На підприємстві, що перебуває у кризі, часто відбуваються крадіжки та розкрадання.

Можливі методи розкрадань та їх відображення в документах такі: регулярні розкрадання через переведення в готівку, переказ грошей за договорами постачання, заснування нових фірм і переведення туди грошей, розкрадання при постачаннях, збут неврахованої готової продукції, завищення витрат сировини, фіктивне наймання працівників.

Технологія контролю у сфері управлінського обліку така: потрібно з'ясувати, як організовано надходження управлінської інформації керівництву організації; яка інформація, з яких підрозділів та від яких осіб, як часто і кому надходить; визначити, чи достатня вона для фахівців з антикризового управління, а також чи дозволяє вона керівництву оперативно керувати.

Працюючи з собівартістю можна розбити бізнеспроцеси компанії втричі частини: поставки – виробництво – збут, оцінити резерви зниження собівартості цих трьох стадіях, визначити, чи є у організації програма зниження собівартості, під час розрахунку собівартості і калькулюванні витрат врахувати тимчасової чинник, грамотно нормувати собівартість , проводити калькулювання, облік, контроль та регулювання маржинального доходу, організувати постійний динамічний перерахунок собівартості, провести аналіз збуту, визначити, яку площу займає виробництво основної продукції, проаналізувати, наскільки часто змінюється обладнання, визначити, як можна використовувати вільні площі, оцінити можливість проведення серед керівництва та співробітників організації опитування.

Наступним етапом буде аналіз функціонування системи продажу та маркетингу організації.

Технологія антикризового управління повинна враховувати конкретні обставини, бути результатом мистецтва управління та найважливішим фактором, що забезпечує його успіх.

8. Аналітична основа державного регулювання кризової ситуації

Виявити та позначити причини підйому виробництва, коливань кон'юнктури, стагнації та нестабільності – така мета дослідницької діяльності менеджера, державного апарату управління.

Це головна умова для вироблення та здійснення заходів щодо державного регулювання кризових ситуацій. Проблеми регулювання розвитку народного господарства широко обговорювалися й у СРСР.

Однак саме поняття «регулювання» застосовувалося більше для позначення державної економічної політики. Наприклад, державне регулювання заробітної плативиражалося у затвердженні тарифних ставок та посадових окладів працівникам, запровадження тих чи інших систем оплати праці.

В принципі, централізоване планування та управління було не чим іншим, як формою державного регулюванняпід час здійснення соціально-економічної політики КПРС.

Але державне регулювання у директивно-плановій економіці та державне регулювання у ринковій економіці як поняття мають відмінності. Надалі викладі ми будемо виходити з наступного робочого визначення: регулювання – це функція управління, що забезпечує рівноважний стан інституційних утворень економічної системи.

Пошук умов розповсюдження інновацій. Інновації можуть бути потрібними та непотрібними, а також передчасними, коли умови соціально-економічних систем не готові до їх сприйняття.

У цьому дуже важливим є питання про умови та передумови впровадження інновацій.

Визначення відмінностей між локальними та глобальними змінами. Необхідно вміти проводити різницю між додатковими інноваціями в рамках існуючої логіки нововведень і структурними змінами, що торкаються самої цієї логіки.

Перехід від одного способу регулювання до іншого відбувається шляхом зміни поколінь, і це відноситься як до зайнятого кадрового персоналу, так і до будівель, споруд, обладнання, що використовуються.

Встановлення структурної сумісності змін, що одночасно відбуваються. Це випливає із самої логіки процесу регулювання кризових ситуацій.

9. Роль держави в антикризовому управлінні

Аналіз підсумків реформ у сучасної Росіїпоказує, що зусилля держави мають зосереджуватись на пошуку шляхів, спрямованих на максимальне використання наявного науково-технічного та виробничого потенціалу, збереження людського капіталу, забезпечення широкої соціальної підтримки реформ. Повинні розроблятись конкретні методи проведення активної інституційної, промислової та соціальної політики.

Центральна теоретична проблема розвитку – баланс держави та ринку. Питання зараз не варто концептуально: втручатися чи ні державній владі у сферу економіки. Світовий досвід підтверджує, що ринок не може розвиватися у вакуумі, він потребує правової та регулюючої основі.

Держава формує таку основу для розвитку, захищаючи та охороняючи права власності, створюючи правові та інші регулюючі системи, сприяючи ефективній підприємницькій діяльності громадян та збереженню навколишнього середовища. Вплив держави може здійснюватися у вигляді регулювання приватної активності, набувати форми фінансової підтримки або трансфертів тощо. Виникає питання визначення меж державного регулювання, тобто «відчутних» ознак виходу з кризи.

У широкому значенні державне регулювання економіки, як правило, обмежено двома видами – фінансовим, в основі якого лежать кейнсіанські теорії, та кредитногрошовим (монетаристським). p align="justify"> При формуванні ринкової моделі господарювання повинна бути створена дворівнева система управління економікою - на рівні держави, заснована на підпорядкуванні, і на рівні підприємств, що базується на горизонтальних взаєминах.

Сучасна світова економічна думка виділяє такі ознаки виходу із кризових ситуацій. Пошук інновацій, які сприяють змінам у способі економічного зростання. Це перетворення в галузі відносин найму, які можуть сприяти спробам виходу за межі колишнього способу економічного зростання, форм внутрішньої організації та конкуренції, до яких рухаються підприємства, виявлення зрушень у потребах, соціально-економічного прогресу.

Динаміка виходу з кризи, та був й економічного зростання визначається не силою держави, а ефективність непрямого впливу та регулювання інституційних форм у ринковому середовищі, стимулювання конкуренції, завершення структурної перебудови економіки. За кризою, що є руйнацією всього застарілого і що веде до перегляду колишніх уявлень, важливо побачити основи нового рівня розвитку національної господарської системи.

Ця функція держави реалізується шляхом розвитку демократії, підтримки соціально-орієнтованого характеру реформ, здійснення політики на користь суспільства в цілому, а не будь-яких груп та еліт. Йдеться про інтеграцію державної влади у структурний механізм суспільства, що передбачає регулярну зміну адміністрацій відповідно до волі виборців та захищає суспільство від монополізації влади. Вирішити це можна лише за наявності державного та громадського контролю над владою. Для приведення в дію соціальних факторів, отримання їх максимальної віддачі необхідно забезпечити низку умов: розвиток законодавчої бази та ефективних механізмів виконання всіма законів, формування механізмів, що забезпечують вирішення соціальних протиріч, підтримка економічної безпеки, політичної стабільності, орієнтації на правовий захист особистості, соціалізацію господарської діяльності

По-перше, згідно з Цивільним кодексом Російської Федераціїфедеральна власність передається підприємствам на праві господарського відання, установам - на праві оперативного управління. Це насамперед контроль за тим, як ця власність використовується щодо підприємств – ефективно чи ні, установ – за призначенням чи ні. За вмілої постановки справи з'являється можливість моніторингу фінансового стану підприємства.

По-друге, це підприємства з державною часткою у статутному капіталі. Вони також є об'єктами впливу держави шляхом включення до органів управління цих підприємств представників держави.

Але інститут представників держави в органах управління підприємств не завжди виправдано формувати лише з державних службовців – спеціалістів міністерств та відомств, потрібно, щоб представник держави в органі управління підприємством був добрим менеджером, володів методами дослідження систем управління.

По-третє, держава має нерухоме майно. Це золотий фонд державної власності, який завжди в ціні та має постійно ефективно функціонувати. На жаль, досі поширеною дією залишається позбавлення від нерухомості покриття дефіциту бюджету. Тим більше ефективним то, можливо шлях регулювання через систему національного майна, у створенні використання цього майна за умов оренди. Цей спосіб регулювання служить перепоною для перетворення підприємств на чисто майнові об'єкти зі втратою ними виробничих та господарських функцій та масовими звільненнями їх працівників. По-четверте, із діяльністю держави тісно пов'язані земельні відносини. У цій сфері діють понад сотню законодавчих актів, які нерідко мають суперечливий характер і не сприяють ефективного розвиткусільськогосподарського виробництва. Зрештою, у полі державного регулювання знаходяться відносини власності у регіонах. Формально перевести нерухомість однієї форми власності в іншу не є проблемою, щоб на цій базі оптимально реалізовувалися інтереси працівника, підприємства і держави. Насправді ж превалює передача федеральних підприємств у власність суб'єктів Російської Федерації рахунок погашення боргу держави їх бюджетам, що з розумінням те, що підприємство – майно, має певну вартість.

10. Види державного регулювання кризових ситуацій

Нормативно-законодавча діяльність.

Усю сукупність норм, якими здійснюється державне регулювання, можна розділити такі групи: загальносистемні норми, орієнтують підприємство на самоорганизацию; спеціальні норми – за сферами ринкової економіки; цільові норми – відповідно до вирішуваних проблем інвестиційної активності.

"Економічною Конституцією" по праву називають Цивільний кодексРосійської Федерації (ДК РФ). Конкуренція як елемент ринкової економіки передбачає як певний динамізм, а й його зворотний бік- Застій виробництва.

Право проти обмеження конкуренції, зазвичай зване «антимонопольним правом», є поруч із правом проти недобросовісної конкуренції значною областю антикризового законодавства.

У сучасній практиці поняття «банкрут» запроваджено в Указі Президента Російської Федерації від 14 червня 1992 р. «Про заходи щодо підтримки та оздоровлення неспроможних державних підприємств (банкрутів) та застосування до них спеціальних процедур».

У період приватизації державної (муніципальної) власності передбачалося запустити механізм банкрутства з урахуванням нормативних актів, як-от Указ Президента Російської Федерації від 22 лютого 1993 р.

«Про заходи щодо реалізації законодавчих актів про неспроможність (банкрутство) підприємств»; укази Президента Російської Федерації від 23.05.1994 р. «Про реформу державних підприємств», «Про деякі питання податкової політики», «Про додаткові заходи щодо нормалізації розрахунків та зміцнення платіжної дисципліни», «Про здійснення комплексних заходів щодо своєчасного та повного внесення до бюджету податків та інших обов'язкових платежів», від 2 червня 1994 р.

"Про продаж державних підприємств боржників"; постанову Уряду Російської Федерації «Про деякі заходи щодо реалізації законодавства про неспроможність (банкрутство) підприємств» від 20 травня 1994 р. було прийнято три варіанти Закону Російської Федерації «Про неспроможність (банкрутство) підприємств» – від 19.11.1992 р. № 32291, від 08.01.1998 р. № 6 ФЗ, від 26.10.2002 р. № 127 ФЗ.

У останньої редакціїцього закону неспроможність (банкрутство) сприймається як визнана арбітражним судом нездатність юридичного лицяу повному обсязі виплатити грошовий борг кредиторам та (або) виконати вимоги щодо сплати обов'язкових платежів (далі – банкрутство).

Захист інтересів держави як власника щодо федеральних підприємств, а також підприємств змішаної форми власності було покладено на Федеральне управлінняу справах неспроможності (банкрутства) при Держкоммайні Росії.

До важливих нормативних актів, спрямованих на подолання кризових ситуацій у різних сферах життєдіяльності суспільства, слід віднести Указ Президента Російської Федерації від 20 березня 1993 «Про діяльність виконавчих органів з подолання кризи влади», постанову Державної думиФедеральних Зборів Російської Федерації від 25.03.1994 р. «Про кризове становище у російській науці», постанову Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації від 7 квітня 1994 р. «Про кризу платоспроможності економіки Російської Федерації», укази Президента Російської Федерації від 24 жовтня 1994 р. «Про заходи щодо подолання кризової ситуації на підприємствах текстильної та легкої промисловості» та від 14 липня 1996 р.

«Про відповідальність посадових осіб, що допустили загострення кризи в паливно-енергетичному комплексі «Приморського краю» та ін.

В умовах кризи особливого значення набуває державне нормативне регулюванняу сфері соціальних цінностей. Воно потрібне у зв'язку зі зростанням небезпечних для здоров'я та життя людей причин. Неможливо усунути державу з соціальних сфер як трудові відносини, зайнятість, розвиток домогосподарств. Воно здійснюється за допомогою широкого арсеналу законодавчих та адміністративно-правових заходів, політики цін та тарифів, податків, соціальних трансфертів, екологічних правил.

Аналіз підсумків реформ за минулі роки показує, що вихід із кризи неможливий без створення соціальної моделі економіки, глибокого повороту до потреб та потреб людини, розвитку її здібностей та творчого потенціалу. Закон, нормативно-правова діяльність держави мають максимально сприяти інтеграції соціальних стимулів розвитку суспільного виробництва з його природним призначенням – служити задоволенню потреб людей.

Фінансове регулювання. Це управління сукупністю грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні домогосподарства, підприємств чи держави. У країні централізовані фінансові ресурси акумулюються бюджетною системою та позабюджетними фондами, які забезпечують їх перерозподіл відповідно до прийнятих критеріїв та умов.

Завдання та цілі бюджетної політики відображають особливості періоду, що переживається, а саме:

1) використання бюджетної політики для реалізації заходів економічних реформ;

2) забезпечення мінімальної за умов кризи керованості економіки та економічного процесу загалом;

3) вирішення чи пом'якшення гострих соціальних протиріч, що виникли внаслідок зміни суспільного устрою, а також породжених ходом реформ;

4) розвиток нових відносин бюджетного федералізму.

Бюджетна політика певною мірою реалізує і спільні цілі, які постають перед будь-якою бюджетною системою. Це концентрація та централізація фінансових ресурсів, вплив на економічне зростання та зайнятість, забезпечення економічних та політичних функцій держави.

Глибина і тривалість кризи країни багато в чому породжені, по-перше, прорахунками у виборі системи та механізмів назрілих перетворень; по-друге, відсутністю чіткої цільової орієнтації та, по-третє, ігноруванням світового досвіду регулювання економіки. У регіонах напруженість фінансова нейтралізується шляхом приватизації об'єктів державної та муніципальної власності, об'єктів незавершеного будівництва, пакетів акцій, прав довгострокової оренди земельних ділянок. Але потрібні прибутки від виробництва.

Механізм коригування фінансових процесів складний. Тому головний акцент у монетарної політики робиться на регулюванні пропозиції грошей, тобто на прискоренні чи уповільненні темпів грошової емісії. Контроль цими процесами носить не прямий, а непрямий характер.

У розвинених країнах грошова маса складається переважно з кредитних грошей (банкнот, депозитів), тобто грошей, що випускаються в обіг по каналах кредиту та регулюються станом виробництва та кон'юнктури. Це означає, що ініціаторами випуску чи вилучення грошей виступають суб'єкти господарювання. Обмеження емісії грошей: держава може надавати суттєвий впливна темпи зростання грошової масита інші параметри грошового обороту. У Росії ситуація інша. Ми маємо дефіцит фінансового капіталу. Розроблено кілька програм виходу із кризової ситуації. Перша – поступово відновити втрачені заощадження. Друга – стимулювати залучення нових накопичень громадян у банки та небанківські фінансові інститути. Третя – залучення прямого та портфельного іноземного капіталу та зовнішні запозичення. Четверта – використання поширеної у країнах практики обліку і переобліку векселів.

Зазначені способи регулювання мають як переваги, так і недоліки. Перший спосіб не веде до інфляції, але сприяє зростанню державного боргу. Крім того, він практично не збільшує фінансовий капітал, оскільки відновлення заощаджень людей здійснюється шляхом розміщення позик серед населення. Другий спосіб також не загрожує інфляцією, але розтягує на тривалий час зростання фінансового капіталу. Це на роки збереже проблему неплатежів, дефіциту джерел фінансування інвестицій в основний та оборотний капітал. Третій спосіб може пом'якшити проблему, але він залежить від фінансування економіки від кон'юнктури світового ринку. Четвертий спосіб у нашій країні практично не діє.

Придушити витоки напруженості та знизити гостроту боргової кризи країни може лише стійке економічне зростання. Забезпечити його в короткий термін складно, але можна, спираючись на інвестиційний розвиток конкурентоспроможної частини реального сектора економіки.

Насамперед, це агропромисловий комплекс: переробка, торгівля та від них вкладення у сільське господарство. Сільське господарствомає отримати кошти від компаній, що працюють у сфері переробки та торгівлі.

Специфіка цінового регулювання обумовлена тим, що високі (близькі до світових і навіть перевищують їх) ціни на ресурси обумовлені не стільки монополізмом відповідних товаровиробників, скільки сферою проміжних ланок, що розрослася, і високими податками на ресурси. З названими вище тісно пов'язана проблема вкрай незначної участі бюджетної системиу підтримці та розвитку економіки, відсутності дієвих заходів щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішньому ринку.

Виробництво. Подолання кризового стану потребує створення матеріальної основи підвищення рівня життя населення. Забезпечити вирішення цього завдання може лише держава. Ніякий інший інститут неспроможна домогтися необхідної оптимізації структури народного господарства, запровадження досягнень науковотехнічного прогресу у виробництво, подолання сировинної спрямованості експорту.

Досі політика держави зводилася до наступного. Промислова політика спрямована на активне зростання промислового виробництваза рахунок згортання та ліквідації неефективних, не задовольняють вимогам ринкової економіки виробництв, підтримки конкурентоспроможних виробництв та видів діяльності. З одного боку, серед потужностей, що простоюють, безумовно, є неефективні, фізично і морально застарілі. Є й такі, що були зупинені через різке подорожчання сировини, матеріалів, енергії, розрив господарських зв'язків, імпортну експансію, штучне скорочення платоспроможного попиту.

Процес реанімації вимагатиме серйозних організаційних зусиль та часу. У соціальному аспекті завантаження виробничих фондів забезпечує зростання персоналу, зниження безробіття та злочинності у країні.

З урахуванням сказаного державне регулювання у цій галузі зводиться до активної промислової політики, основу якої становлять такі принципи: забезпечення обліку інтересів усіх учасників її здійснення; соціально-економічна спрямованість; поєднання заходів державного регулювання та ринкових механізмів; створення сприятливих умов зниження негативних наслідківу ході структурних перетворень, та був і підвищення рівня життя населення; адресний характер заходів; система договірних відносин та конкурсна основа для учасників процесу перетворень у промисловості; обґрунтована централізація ресурсів з метою забезпечення розвитку виробництва та запобігання подальшому руйнуванню науково-виробничого та інтелектуального потенціалу; широке використання оренди, інвестиційних конкурсів з продажу державної власності, лізингу.

Ключовою ланкою промислової політики є підвищення ролі науковотехнічного прогресу. НТП та тенденції глобалізації та інтеграції, посилення конкуренції зумовлюють стрімке розширення та оновлення асортименту продукції, її технічне ускладнення, підвищення наукомісткості. Падіння престижу науки прискорило відставання в інноваційній сфері, обернулося неконкурентоспроможністю більшості товарів та послуг, різким зниженням обсягів виробництва. Узагальнення та осмислення специфічних моделей поведінки підприємств у кризових умовах дозволяє зробити такі висновки: антикризова поведінка підприємств відрізняється від дій, які є ефективними у стабільних умовах розвитку економіки; у промисловості вже створено різні моделіантикризового менеджменту.

Перерозподіл прибутку. Соціально-економічна криза супроводжується непропорційним розміщенням капіталу та праці, різким падінням обсягів виробництва у державному секторі економіки. Адже з цього сектора до державного бюджету надходила основна частина доходів, у цьому секторі дуже повільно скорочуються державні витрати. Через війну Витрати соціальні мети держава знижує тоді, коли потреба у соціальному захисті, навпаки, різко зростає.

У таких умовах стратегія соціальної політики держави має передбачати регулювання ринкових сил. Воно дозволяє вирішувати проблеми, пов'язані з неспроможністю ринку, сприяє організації процесу перерозподілу доходів. У цій діяльності головним є запобігання абсолютній бідності. Мета боротьби з бідністю – забезпечити такі умови, за яких жоден громадянин і жодна сім'я не виявилися б нижчими за певний мінімальний рівень доходів чи споживання.

Ціль соціального страхування– захистити кожного громадянина від різкого зниження рівня життя та доходів. Мета вирівнювання доходів – забезпечити кожній людині можливість фактично перерозподіляти власний дохід.

Таким чином, якщо не буде дієвою політика вирівнювання доходів, можуть виникнути незворотні наслідки на особистісному рівні, виявитися негативні тенденції у формуванні людського капіталу.

Необхідність державного фінансуваннямедичного обслуговування диктується потребою, з одного боку, виробництва суспільних благ та, з іншого – забезпечення широкого доступу населення до послуг охорони здоров'я.

Тим часом діяльність держави у соціальній сфері не досягає запланованих результатів.

В основі соціально-психологічного дискомфорту та синдрому згасаючого настрою населення – значне зниження життєвого рівня. Поряд з цим, державні органинадають у розпорядження уповноважених банків грошові ресурси бюджету, роздають квоти та ліцензії. Держава не робить також серйозних зусиль і підвищення соціальної відповідальності бізнесу. Під приводом підвищення конкурентоспроможності підприємств фактично зруйновано їхню соціально-побутову та культурну інфраструктуру. Таким чином, напрям змін соціально-економічної ситуації в країні в Останніми рокамизнаходиться у явній невідповідності із сучасними соціальними цілями.

Практично втрачено навіть фрагментарні елементи «держави добробуту» у соціальному житті радянського періоду. Це посилює економічні проблемикраїни, що ускладнює вихід із кризи. У ситуації кризи особливо актуальна інтеграція ринкових відносин із державним впливом на соціально-економічні процеси всіх рівнях – від федерального до муніципального. У цьому зростаюча роль відводиться інститутам громадянського суспільства. Продовжуючи зазнавати тиску вузькокорисливих інтересів окремих груп, держава намагається виконувати політичні, економічні та соціальні функції в загальнонаціональних інтересах та цілях.

Державне регулювання покликане відкривати простір, стимулювати позитивні соціальні процеси, обмежувати та паралізувати можливі антисоціальні наслідки гри стихійно-ринкових сил, страхувати суспільство від них.